Моя бабуся казала, що я - СОНЕЧКО!

«- Я не могу его бросить: он без меня ни одного дня не проживет.

- Кто?

- Мой жених – Брайан Адамс.

- Он что, так тебя любит?

- Он меня, знаешь, как любит?? Еще как он меня любит! Но не поэтому, а потому что я его люблю, я ему каждый день свою любовь посылаю. У него, знаешь, какие нагрузки?? Он без этого не выдержит!»

Я та героїня фільму Кончаловського "Дім Дурнів" (2002) схиблена Жана... Вбачаю певну схожість...

    

Чому? Я не заслуговую на довіру, на щирість та відвертість? 
Чому? Твоє минуле таке темне, що його неможна ворушити? Чи ти невпевнений в тому, що з минулими почуттями покінчено?
Чому? Я все собі понавигадувала? Все було ілюзією??? Все Є ілюзією??
Чому? Це просто спосіб маніпулювання??
Що ти відчуваєш і чого хочеш досягти і чому я в сльозах і знову хочу закритися від всіх???
Чи проблема в мені? У гіперчутливості? А це дійсно ГІПЕРчутливість???

была бы дудка, а танцоры найдутся 
(с) йа

До нестями
кохаю
його
!

Я куплю собі жилетку і стану абсолютно самодостатньою.
А потім я куплю кастет і зможу викинути цю грьобану жилетку! Бо більше ніхто мене не ображатиме...

Сучасні романтичні хлопці мріють про принцесу на білій кобилі, яка і злого Змія переможе, і з високої башти їх визволить... Вони читають "Попелюшку" перед сном і розкидають по кімнаті шкарпетки, сподіваючись, що це допоможе принцесі знайти їх - ОСТАННІХ РОМАНТИКІВ, але не згодні перебирати рис та заплітати косу-драбину. Їм подобаються останні сторінки казок.

Любко Дереш о моем поколении (да что там! о НАШЕМ поколении) сказал: «Покоління байдужих. Покоління пофігістів. Але то все ззовні. Всередині муру ми існуємо, ба навіть живемо». Пусть его и не принято цитировать при написании сочинений в школе или эссе (особенно затрагивающих темы морали), но Коцюбинский или Толстой вряд ли знают нас лучше, чем тот, кто рос и формировался в те же 90-е.

Лет в 15 я была уверенна, что вынесла все уроки из популярных фильмов и сериалов: дружбы не существует (не то, чтобы я позволяла себе хотя бы мысленно предавать тех, кто считал меня своим другом… нет, это совсем не так. Но верить людям и близко к сердцу принимать дружественные проявления мне казалось нецелесообразным); людей можно использовать (особенно парней. особенно влюбленных парней. и не можно, а нужно), но делать это необходимо так, чтобы они не чувствовали дискомфорта; семейные ценности отвергались (опыт телевизионных героев подсказывал, что у каждого супруга в шкафу должен быть скелет или хотя бы любовник, а обещание «быть вместе, пока смерть не разлучит нас» обычно дается неоднократно разным людям). Своим принципом я в то время провозгласила: «Отсутствие принципов. В каждой ситуации решение будет ситуационным».

И пускай я не использовала в полной мере выше перечисленные выводы (в частности, не научилась не на словах, а на деле проявлять потребительское отношение к людям), лет с 17–18 я начала замечать, что воспитание и пример моих родных оказали на меня намного большее влияние, нежели насажденные сериальные ценности. Оказалось, что посторонние не имеют права злословить в адрес моих родственников (иначе они будут иметь дело со мной, такой страшной в гневе); что «сор из избы» мною не выносится (максимум – бытовые отходы в мусоропровод); что слова «дружба» и «любовь» для меня священны, произносятся редко, поскольку имеют действительно большой вес, а предательство воспринимается невероятно болезненно и уж тем более не может исходить от меня. Учеба – это не добывание корочки и не реализация желаний родителей, а работа на мое будущее; и богатства не могут быть жизненной целью, поскольку они всего лишь инструменты достижения более высоких целей; государство и служение ему – это не слова-приманки, на которые политики ловят избирателей, а неотъемлемая часть нашей жизни («Страна перестает существовать, когда за нее некому умирать,» - любит повторять мой дедушка). Замуж по любви, алкоголь по праздникам, врать можно, но только не лицемерить, ум превыше красоты (хотя в идеале все в человеке должно быть прекрасно), старикам – уважение, детям – воспитание, заботу и любовь – обеим категориям… Таким образом, к 20 годам сформировалась Алёна-консерватор (как в политическом плане, так и в моральном).

А вообще Форд был прав: кадры решают все. Но это ведь применительно к бизнесу. В жизни же ЛЮДИ решают все и относиться к ним нужно так, как хочешь, чтобы они относились к тебе. А остальное приложится ;)

P.S. Неотъемлемым моим качеством является чувство юмора и любовь к самоиронии. Хотя, думаю, сквозь шуточные формы все же видна суть ;)


22.09.2009 г.
_______________________________________________________________
 (це було моє д/з з організаційної поведінки, але я подумала, що воно гідне розміщення в ЖЖшці) =)))

аааааааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!!
як школярка!
по всій квартирі: "Що?? Ну що йому відповісти?? може так... а може трошки інакше?"
афігєть, які відчуття на рівному місці!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! =))))))))))))))
я щаслива!!!!!!!!!!!!!!! =))))))))))

Вподобала останнім часом цитати звідси:
www.clever.com.ua/wis9.html

Цветущие женщины аллергии не вызывают.

У женщин поразительная интуиция, и ничто не остается ими незамеченным, кроме очевидного

Когда женщины добьются полной эмансипации, они получат возможность целовать ручки мужчинам.

Если мужчина требует от женщины только одно, значит, она не способна на другое.

 вони всі про жінок та інколи про чоловіків, але дійсно цікаві ;)

Все вагомішими стають свідчення європейськості України! Так 14 жовтня ми відмовимося від набору вісімки перед номером мобільного телефону та при користуванні міжміським стаціонарним зв'язком, а за кордон телефонуватимемо, набираючи 0 замість 8! Тричі УРА, товариші!!!! Для того, щоб нашу країну таки прийняли до складу Євросоюзу, залишилось замінити всі розетки старого зразка на євророзетки та перейменувати міліцію на поліцію! ;))))))

*починаю малювати зірочки на синьому простирадлі*

Знаєте, що змушує мене бути патріоткою, живучи у Донецьку? Як не дивно, це те, що мене обурює. %)

Мене обурює те, що мої земляки, яких «ніхто на коліна не поставить», поводяться, як раби: дозволяють владі піднімати і так найвищі в країні ціни на жкг без обґрунтувань та міри, не вміють і не хочуть боротися за себе, голосують за «свого» (хочеться продовжити: «…господаря»)!

Обурює те, з яким завзяттям вони вилизують сіятєльний зад дяді Рєната: «Який же він добрий, який благодєтєль: стадіон нам побудував. Безмежно вдячні йому»! А за що ви вдячні??? За те, що він купив собі іграшку, якою тепер хизується перед всіма?? Мені відповідають, що якби він хотів просто викинути багацько грошей заради власних розваг, програв би їх у казино. Ні. Не пішов би він до казино. Гра в рулетку не здатна задовольнити його пихатість, на відміну від од Януковича та Литвина на відкритті Донбас-Арени + захоплених відгуків донеччан.

Мене обурює те, що тут отримують серйозну фінансову підтримку громадські організації та партії, які за мету собі поставили [цитата]: «Создание великой России, которая включила бы в себя территорию Украины и Прибалтики»! А ще більше мене обурює те, що тут живе купа людей, яких це НЕ ОБУРЮЄ!!! о_О

Мене дратує, що навчальний рік в університеті починається словами: «Давайте запишемо перелік рекомендованої літератури… Ну, ось цей підручник в методичці внесений до переліку, але насправді він українськомовний, і ви не зрозумієте вжитої там термінології (я ж не второпала), тому не мучте себе». А закінчується він для багатьох наступними словами підчас захисту курсової: «Я української мови не розумію, тому переклади все російською протягом наступних трьох днів».

Це все і ще багато чого пробуджує захисні інстинкти, як у вояка на фронті… У такого собі миролюбного хіпі, який ленту за лентою висаджує в завойовників, що топчуть його фєнькі…

Знаєте, я мрію, що невдовзі всі шахти та підприємства важкої промисловості в моєму місті припинять роботу… І не екологією в цьому питанні я опікуюсь! Ні. Я хочу, щоб те, що призводить до деградації та аморфності населення, було ліквідовано. Коли ти працюєш зміну у важких умовах, єдине бажання, яке охоплює тебе, щойно переступиш поріг рідної домівки – це їсти і спати. Ти перестаєш читати книжки, газети, дивитись телевізор (у всякому разі аналізувати побачене ну точно влом). Ти вже навряд чи підеш на мітинг незалежних профспілок, які вимагатимуть виплати для тебе якихось компенсацій за важкі умови праці або несприятливу екологічну обстановку, і вже точно не ініціюєш самостійно демонстрацію проти підвищення комунальних тарифів (про захист права на навчання рідною мовою або ще якихось культурних прав я взагалі помовчу)…

Я хочу, щоб донеччани займались виробництвом інтелектуального продукту, наукоємної техніки, працювали в сфері послуг і… давали менше приводів для нападів патріотизму як побічної реакції на обурення. Як без цього любити Україну? Мабуть, треба буде звикати ПИШАТИСЬ нею… ;)) 

10 серпня о 12.30 біля стін Донецької міськради відбудеться прес-конференція «ЕКОстрофа.dn.ua», на якій буде презентовано другу вуличну виставу Демократичного Альянсу, спрямовану на вирішення екологічних проблем Донецька.

10 серпня о 13.00 за тією ж адресою відбудеться акція громадської свідомості з елементами фотовиставки «Донецьк - місто мільйонів смітників».

Формат акції – костюмована вистава та фотовиставка з доказами забруднення міста.

Метою цього заходу є привернення уваги громадскості до проблеми засмітнення вулиць Донецька і невиконання місцевими політиками своїх обов`язків.


_________________________________________________________________
Простіше кажучи, в понеділок ми принесемо сміття керівництву міста, яке не помічає його з вікон своїх кабінетів! 
Запрошую всіх, хто зацікавився, долучитися до акції в якості або учасника, або представника ЗМІ, або ж просто глядача. Була б дуже й дуже вдячна, якби ви попередили мене якимсь чином (приватне повідомлення в жж, контакті, асьці, комент під цим дописом) завчасно про свою участь ;))

слухаю старі пісні Океану Ельзи. Ностальгія. Тихо котяться сльози. Все нормально. Просто так має бути. Зараз

	Твой стиль – джинсы-клеш, свобода вместо целей, ветер вместо огня. Ты поклонница всего нового, любознательная исследовательница мира, гурманка и перекати-поле. Твоя стихия – путешествия, твой принцип – творчество превыше всего. Ты общительная и порывистая, неожиданная и многогранная. Ты стремишься изменить мир, начиная все изменения с себя. Яркая и эмоциональная, ты как экзотический цветок, которому нужно много солнца, простора и любви.

             Є такі люди, спілкуючись з якими відчуваєш себе респондентом соціологічного дослідження.
             Ти з"являєшся онлайн і одразу отримуєш від них: "Привіт! Як справи?", відповідаєш і тактовно питаєш те ж саме в них. Отримуєш відповідь і наступне питання (залежить від твого співбесідника-соціолога): "Як настрій?" / "Як погода?" / "Як в тебе на особистому фронті?" / "Що нового?". Відповідаєш і на цьому розмова закінчується.
             Наступного дня алгоритм виконується знов.
             І на третій день ти додаєш людину в перелік тих, хто тебе не бачитиме в айсікью.
             Минає місяць і ти знов з"являєшся для цієї особинки онлайн. Алгоритм справно виконується.

А ви знайомі з такими людьми? Як будуєте спілкування з ними? ;)

якось смішно згадувати, як ще рік тому розглядала її фото, ставлячи перед собою одне питання: "ЧИМ ВОНА КРАЩА??" =)) дитинство це було))))